Тема 3. Філософські концепції культури європейських і вітчизняних просвітителів
План:
1.Богословські концепції культури (Августин Блаженний, А. Шептицький);
2.Просвітницькі концепції культури (Й. Гердер);
3.Німецькі культурологічні школи (І. Кант, А. Шлегель)
4.Концепції культурних переворотів (Д. Віко, О. Шпенглер, А. Тойнбі);
5. Символічна концепція культури Григорія Сковороди
6.Революційно-демократична концепція культури (Кирило-Мефодіївське братство, М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко, Л. Українка, М. Лисенко, М. Драгоманов, І. Франко, М. Грушевський та ін).
Основні поняття і терміни : культура, концепції, просвітителі, богословські концепції, просвітницькі концепції, німецькі культурологічні школи, революційно-демократична концепція.
Проблеми культури як багатопланового, багатофункціонального суспільно-історичного явища стали об'єктом дослідження філософів, соціологів, етнографів, істориків, мистецтвознавців. З усієї багатоманітності філософських підходів до аналізу культури зосередимо увагу на найосновніших, для зручності засвоєння згрупувавши їх за подібністю змісту.
Богословські концепції культури. При розгляді цих концепцій слід підкреслити, що в них термін «культура» вживається у значенні культу (лат. Cultus – вшанування, поклоніння). У даному випадку етимологічний смисл культури не випадково збігається з понятійним, оскільки суть її, згідно з уявленнями богословів, полягає в процесі осмислення божественного у природі й історії. Поклоніння вищій надприродній силі, яка скеровує долю світу і людини, визначає основний предмет культурної діяльності людей. У силу того, що Бог у теологічній концепції історії і культури є центром і творчою силою світобудови, сенс людського життя з його повсякденними турботами і хвилюваннями втрачає свою самоцінність. Тут головне – через пізнання Бога підготуватись до справжнього життя, яке лежить за межами соціального буття.
Концептуальні засади богословського розуміння культурного розвитку були закладені в епоху середньовіччя отцями християнської церкви. Аврелій Августин (354–430) у трактатах «Сповідь», «Про град Божий» торкається проблем динаміки особи і всесвітньої історії.
Заслуговує на увагу інтерпретація суті та змісту культури митрополитом греко-католицької церкви А. Шептицьким (1865–1944). Він вважав, що суспільний устрій повинен базуватись на засадах християнської моралі, оскільки «неможливий є економічний добробут без моралі, бо неможливий він без суспільного ладу, а отже, суспільного ладу нема, де нема рівноваги прав і обов'язків». Шептицький одним із перших проголосив ідею екуменізму, яка полягає у прагненні з'єднати Захід і Схід через греко-католицьку церкву і тим самим навернути християн до первісної єдиної церкви, заснованої Ісусом Христом. При цьому він керувався глибокою толерантністю до почуттів людей інших конфесій, доступними йому засобами захищав їх права.
Просвітницькі концепції культури. У центрі уваги французької просвітницької концепції культури знаходився історичний «дух народу», виражений у результатах діяльності людей, у характері суспільних порядків і інститутів, а також у народних звичаях і традиціях. На відміну від ренесансного розуміння культури, зміст якого визначали ідеали вільної, універсально розвинутої людини, у просвітницькій концепції відображена доля не окремого індивіда, а колективне життя нації, те, що можна назвати національною культурою. Правда, термін «культура» тут ще. не вживається, його замінює «цивілізація», однак термін «цивілізація» у трактуванні англійського і французького Просвітництва майже адекватний терміну «культура».
Зважаючи на те, що в більшості цивілізованих країн народи перебувають під владою тиранічних і деспотичних режимів, просвітителі висувають ідею гармонізації відносин між суспільством і людиною, державою і громадянами. Основою такої гармонізації, на їх думку, повинно стати виховання шляхом просвіти розумної людини, здатної усвідомити суспільний інтерес як власний. Лише індивіди, виховані на засадах розуму, можуть витворити досконалий суспільний і державний устрій, що відповідає природі людини. Правда, природа людини більшістю представників французького Просвітництва розумілася як величина статична, поза конкретними історичними обставинами.
Слабість цієї концепції культури, що базувалась на однобокому розумінні природи людини, була очевидна вже у ті часи. Жан Жак Руссо піддав її різкій критиці. Протиставляючи зіпсованість і моральну розбещеність «культурних» європейських націй простоті і чистоті звичаїв народів, які знаходяться на патріархальній стадії розвитку, він геніально зауважив гостре протиріччя між дійсною природою людини і тим перетворенням, якого вона зазнала в умовах феодально-абсолютистського ладу.
У німецькому Просвітництві у порівнянні з французьким дещо зміщені акценти щодо розуміння культури: морально-антрополоічна проблематика, що передбачає вживання терміна «культура», переважає над соціально-політичною проблематикою, яка вкладається у термін «цивілізація». Крім того, розум розглядається німецькими просвітителями не як суб'єктивиа здатність людини до пізнання, а як об'єктивна підстава самої дійсності («божественний розум»), що внутрішньо узгоджує природний та історичний моменти. Вказані особливості досить чітко проявились у наукових працях І. Г. Гердера (1744–1803).
Виходячи з визнання Бога як єдиної «розумної» основи природи й історії, Гердер намагається пояснити суть культури як вияв у людині божественного порядку, що існує в природній та історичній реальності. У зв'язку з цим він покладає великі надії на просвіту і виховання, які сприяють передачі культурних цінностей через засвоєння традиції.
Генезис людини, який передбачає передачу традиції, її засвоєння і застосування, на думку Гердера, можна назвати культурою (тобто обробітком ґрунту) або просвітою (як образ світла); отже, різниця між народами освіченими, культурними і некультурними не якісна, а тільки кількісна. Тому мислитель рішуче відкидає Концепцію європоцентризму, оскільки вона, на його думку, спотворює уявлення про історію неєвропейських народів.
Німецькі культурологічні школи. Першим зрозумів неможливість обгрунтування просвітницького ідеалу «розумної людини» І. Кант (1724–1804). Думка про торжество розуму, згідно з поглядами Канта, породжена більш фундаментальними засадами, аніж ті, що їх пропонували просвітителі, оскільки природа людини не може бути підставою для побудови розумного суспільства. Виходячи з розмежування світу природи і світу свободи, Кант підкреслює, що перший підпорядкований природній необхідності, а другий підвладний законам свободи. Отже, культура – це здатність індивіда піднятись від емпіричного чуттєвого існування до морального буття, при якому людина дістає змогу діяти вільно й ім'я мети, яку вона сама ставить перед собою відповідно до морального обов'язку.
Як і Руссо, Кант критикує цивілізацію, оскільки вона безжалісна до окремої людини, хоч і дає великі переваги всьому людському родові. Цивілізація забезпечує зовнішні атрибути шанобливості і ввічливості, але позбавляє людину внутрішньої моральної досконалості, бо цивілізовані форми життя засновані не на свободі, а на формальній дисципліні, яка зовнішнім чином регламентує життя у суспільстві. Отже, історія культури, за Кантом, починається з виходом людства із «природного стану» і завершується переходом його у «моральний стан». У цих межах культура переходить ряд етапів, на кожному з яких виконує специфічні функції щодо формування людини: на початку свого розвитку вона підносить людину над «грубістю» і «тваринністю» власної природи; на наступному етапі вдосконалює задатки і здібності, включає їх у. цивілізацію («культура вміння»); нарешті, забезпечує моральне виховання особи («культура виховання»), у процесі якого вона набуває здатності керуватись у своїх вчинках почуттям морального обов'язку.
Кантівське розуміння культури не давало відповіді на питання, як досягти такого морального стану, коли б людина була вільною від природного і чуттєвого. Проблему гармонізації чуттєвого і морального намагаються розв'язати представники романтичної концепції культури. На думку Ф. Шіллера, мета культури полягає у вдосконаленні єдності між фізичним і моральним, чуттєвим і розумним, насолодою і обов'язком у процесі виховання Якщо для просвітителів ідеалом була людина, яка узгоджувала свої дії з вимогами природи, то для романтиків ідеалом є геній, який силою свого суб'єктивного бачення творить світ за законами краси, долаючи тим самим розірваність реальності.
Започаткована Ф. Шіллером традиція знайшла своє відображення у представників філософії німецького романтизму – А. Шлегеля (1767–1845), Ф. Шлегеля (1772–1829), Новаліса (1772–І801). Критикуючи сучасну цивілізацію як ворожий людині суспільний стан, романтики протиставили їй світ феноменів, ви-творених художньою уявою, поетичні символи, містичні сновидіння тощо, бо в світі художніх образів, на їх думку, людина звільняється від земного, буденного, віддається владі поетичної імпровізації та інтуїції.
Г. В. Гегель (1770–1831) зробив спробу зняти протилежність між просвітницькою і романтичною концепціями культури. Сутність культури, на його думку, визначається не наближеністю існування людини до закономірностей природи, не суб'єктивними фантазіями геніїв, а наближенням до світового цілого, яке включає в себе як природу, так і суспільну історію. Але через те, що ця загальність є породженням інобуття світового духу, процес залучення до нього можливий лише у формі філософсько-теоретичної свідомості, понятійного мислення. Гегель розглядає історію культури як, історію розвитку духу, починаючи від становлення індивідуальної суб'єктивності (суб'єктивний дух) і закінчуючи досягненнями в сфері релігії й філософії (абсолютний дух). Під таким кутом зору він виділяє в світовій історії чотири періоди: східний світ (Китай, Індія, Персія, Єгипет); грецький світ; римський світ; германський світ. Ці періоди характеризуються ним за аналогією з життям окремої людини як дитинство, підлітковість, юність, змужніння і старість.
Концепції
культурних круговоротів. У кінці XIX й на початку
XX ст. набрали поширення концепції циклічного розвитку культури. Предтеча цього
напрямку в культурології – італійський філософ Д. Віко виділяє в історії
людства три епохи: епоху богів, епоху героїв і епоху людей. При розгляді кожної
з них Віко характеризує всі основні сторони життя людей – економічну, соціальну
і духовну. В першу епоху люди обожнювали світ, лише починаючи виходити з
варварського стану. Життя регулювалось релігійними ритуалами і нормами, тому
формою правління була теократія. В епоху героїв виділяються окремі сім'ї,
зростає роль батька як необмеженого монарха серед членів сім'ї; формою
правління стає аристократична республіка. Епоха людей характеризується зрілістю
людського роду, де відносини між індивідами регулюються совістю, розумом і
обов'язком; форма правління – демократія, заснована на визнанні громадянської і
політичної рівності. Але, . сягнувши вищого ступеня розвитку, людство знову
опиняється на початку циклу. Так, середньовіччя Віко трактує як «друге варварство».
А. Тойнбі (1889–1975) у своїй концепції еволюції культури визнає, що сучасний розвиток носить природно-історичний характер, об'єднуючи свободу і необхідність. Цивілізацію він трактує як сукупність дискретних одиниць соціальної організації, які подібно до біологічних видів мають властиве тільки їм середовище існування (ареал). Географічні умови відіграють суттєву роль у становленні неповторного вигляду цивілізації. На думку Тойнбі, цивілізація у своєму розвитку проходить фази виникнення, зростання, надлому і розкладу. Якщо перші дві відбуваються за рахунок «життєвого пориву», то останні зв'язані з «виснаженням життєвих сил».
Символічна концепція культури. Якщо функціоналісти абсолютизували роль біологічного начала в культурному процесі, то представники філософії символічних форм акцентували свою увагу виключно на символічних культуроформуючих факторах. Хоча теорія ця була сформована у рамках марбурської школи неокантіанства, певні елементи її зародилися значно раніше і належать іншим філософським напрямкам. Оригінальною в цьому плані є концепція культури Г. Сковороди (1722-1794), яка базується на визнанні існування трьох світів: всесвіту, великого «обительного» світу, і двох малих світів («макрокосмосів») – людини і символічного світу, або Біблії.
У культурологічному аспекті Сковорода вперше заклав основи розуміння культури як окремої, незалежної від космосу, системи, в якій усе божественне перебуває в символічних формах. Засади символічного трактування Біблії філософ поширював на всю духовну культуру (дохристиянську, християнську і світську), а символічно-предметну форму феноменів духовної культури – на Біблію. Таким чином, культурна символіка суттєво відмінна від тих явищ, які нею символізуються: у першому випадку мова йде про духовні чинники, у другому – про тілесно-матеріальні. Символи можуть мати різні смислові значення, навіть протилежні їх справжньому смислу. Гак, Біблія, за Сковородою, може символізувати Бога і змія, книгу доброчестя і книгу облуди, в залежності від того, що в ній береться за вихідну точку тлумачення. Тому філософія повинна розкривати істинний сенс різних предметів символічного світу, в рамках якого можливе самопізнання людиною своєї духовної сутності, «Бога в собі».
Революційно-демократична концепція культури. Революційні демократи Т. Шевченко (1814–1861), І. Франко (1856–1916), Леся Українка (1871–1913), П. Грабовський (1864–1902), М. Павлик (1853–1915), М. Коцюбинський (1864–1913) були не тільки видатними українськими письменниками, але й відомими громадсько-політичними діячами, теоретиками культури, їх перу належить низка праць, у яких подається широка панорама розвитку культури українського народу на тлі світових культурних процесів XIX–початку XX ст.|
У працях І. Франка «Критичні письма о галицькій інтелігенції», «Література, її завдання і найважніші віхи», у статті Лесі Українки «Малоросійські письменники на Буковині» та її листах до М. Драгоманова, у працях М. Коцюбинського «Шевченкова могила», «Вироби селянок з Поділля на виставі у Чікаго», «Організація громадських розваг» розкривається специфіка культурних традицій українського народу як невмирущого джерела його духовності, збереження морального здоров'я, чистоти помислів і устремлінь до утвердження своєї державності. Висловлювання революційних демократів про вітчизняну і світову культуру дозволяють зробити висновок про те, що цілий ряд теоретичних проблем культури знайшов своє наукове розв'язання саме на ґрунті української науки. Насамперед це стосується таких питань, як соціально-економічна зумовленість культури, філософсько-світоглядне трактування її народного характеру, джерела та основи розвитку національної культури, історія культури як складова частина соціально-політичної історії народів.
Для революційно-демократичної концепції культури характерні глибока гуманістична спрямованість, історичний оптимізм, віра в майбутнє українського народу. І. Франко вважав духовну культуру найважливішим чинником «усякого розквіту людської цивілізації, найкращим її мірилом».
Велика заслуга революційно-демократичних мислителів у розвитку вітчизняної культурологічної думки полягає у тому, що вони гостро виступили проти елітарних концепцій культури. Досягненням революційно-демократичної думки слід вважати те, що І. Франко, Леся Українка, П. Грабовський, М. Коцюбинський послідовно захищали у змісті культури пріоритет науки над різними ідеологічними системами.
Різноманітність концепцій обумовлена багатоплановістю культури як системи. Складність культурно-історичного процесу, багатство складових частин культури вимагають різних підходів до вивчення цього феномену. Тому культура як соціальне явище, закономірності її розвитку стали об'´єктом вивчення для фахівців різних галузей — філософів, соціологів, педагогів, психологів, істориків, мистецтвознавців та інших дослідників.
Рекомендована література та джерела :
1. Культурологія: навчально-методичний посібник / Г. В. Війтович. – НМЦ, 2008. – С. 37
2. Кравець М. С., Семашко О. М., Піча В. М. та ін. Культурологія : навчальний посібник / за ред. В. Пічі. – Львів, 2003. – С. 30–38
3. Кравець М. С. Культурологія : Електронний ресурс / Режим доступу : https://shron1.chtyvo.org.ua/Picha_Volodymyr/Kulturolohiia.pdf . – С.30 –38) (останній перегляд) 08.02.2023)
Запитання для самоконтролю:
- 1. Назвіть основні концепції культури?
- 2. У чому полягає богословська концепція культури?
- 3. Які особливості культурологічних концепцій українських учених?
- 4. Назвіть представників революційно-демократичної концепції культури.