Тема 9. Європейська культура ХІХ – початку ХХ ст. та сучасності

План

1.Загальна характеристика й особливості європейської культури XIX століття.

2.Динаміка світоглядних парадигм у європейській суспільній свідомості XIX століття.

3.Основні художні напрями: неокласицизм, романтизм і реалізм.

4. Модернізм у культурі ХХ століття

Термінологія: ампір, критичний реалізм, романтизм, абсолютний ідеалізм, імпресіонізм, позитивізм, натуралізм, науково-технічний прогрес, еволюційна теорія, «мистецтво для мистецтва», декаданс.

1. Загальна характеристика й особливості європейської культури XIX століття

В історії Нового часу особливе місце займає XIX ст. – епоха класики, коли європейська цивілізація, яка очолила світовий економічний, соціальний і культурний процес, досягла зрілості й довершеності. Саме так оцінювали ситуацію XIX століття видатні філософи і культурологи, зокрема О. Шпенглер (1880 – 1936), Х. Ортега-і-Гассет (1883 – 1955), Й. Хейзинг (1872 – 1945).

Модернізація поступово почала охоплювати дедалі більшу кількість країн. Найважливішим її компонентом вважали індустріалізацію. Індустріалізація, або промисловий переворот, в середині XIX ст. означав передусім якісний стрибок у галузі техніки, яка стрімко рухалася від парової машини Ватта (1784) до пароплава Фултона (1807); пасажирської залізниці Стівенсона (1825) до автомобіля Даймлера і Бенца (1885 ); від телефону Райса (1861) до радіопередавача Марконі (1901) і т. д.

Пріоритет Західної європейської культури був безсумнівним. У XIX ст. продовжив свій розвиток процес формування наукового світогляду європейської людини, розпочатий у попередні століття. Складалася нова культура, де експериментальна наука поступово стає на домінуючі позиції. Це проявилося вже на початку століття, коли наука остаточно зайняла провідне місце в духовному житті суспільства і стала незалежною від релігії та філософії.

Основні риси цивілізованого європейця XIX століття, як було прийнято вважати – тверезість, практичність, динамічність. Цивілізований європеєць XIX ст. повинен мати спеціальні знання в сфері діяльності, якою займався: знання технічні, технологічні, але не тільки – передбачалося знання історії, географії, іноземних мов, рідної мови. Важливим було вміння письмово й усно, грамотно і красиво висловлювати свої думки і почуття; епістолярний жанр – жанр XIX століття. Цей тип цивілізованої людини втілював, зокрема інженер Сміт у романі Жуля Верна «Таємничий острів».

2. Динаміка світоглядних парадигм в європейській суспільній свідомості XIX століття

Усю першу половину XIX ст. європейський світогляд розвивався під прапором романтизму. Це явище не тільки художньої культури Європи, а й один із найбільш яскравих феноменів європейського світосприйняття, що виник на початку XIX ст. і впливав на життя європейців упродовж усього XIX століття. На формування концепції романтизму суттєво вплинули національно-визвольні війни Європи проти наполеонівської Франції, а потім народів Балканського півострова проти ярма Османської імперії. Пафос визвольної боротьби поєднався в романтичному світогляді з поетизацією «ілюзій минулого».
Утвердження самостійної цінності людини та її духовного світу, боротьба за свободу особистості займали важливе місце в програмі романтиків.

3. Основні художні напрями: неокласицизм, романтизм і реалізм

Романтизм (французькою romantisme) – ідейний і художній рух у духовному житті європейського й американського суспільства, що розпочався на межі XVIII – XIX ст. і набув вираження не лише в сфері ідеології, а й у сфері суспільної психології, виступивши як певне світовідчуття і світосприйняття епохи. Це потужний художній напрям, в основі якого творчий метод, що проголошував своїм головним принципом абсолютну і безмежну свободу особистості.

Початок XIX ст. став завершальною фазою еволюції класицизму як самостійного художнього напряму. Його основні риси пізніше були втілені в ампірі. Сама назва стилю – «ампір» походить від французького слова «імперія», і своїм народженням цей стиль зобов'язаний політичній і культурній атмосфері Франції часів правління імператора Наполеона Бонапарта. Ампір уважає зразком архітектуру імператорського Риму – масштабні форми і специфічні споруди: колони, тріумфальні арки, монументальні масивні портики (головним чином, доричного і тосканського ордерів). Чіткість, лаконічність форм ампіру поєднувалися з прагненням найбільш повного втілення актуальної ідеї державної і військової могутності і сили. Це виражалося в особливому багатстві декору – скульптурних рельєфах, що зображують зброю, лаврові вінки, орнамент на військову тематику. Архітектори, які працювали в стилі ампір, були уражені гігантоманією. Тріумфальна арка на Площі Зірки в Парижі виявилася в 4 рази вищою за римські тріумфальні арки, грандіозний проект Пантеону вражав своєю монументальністю і пишністю.

У літературі світового значення набули твори англійських романтиків Дж. Байрона, В. Скотта, німецьких поетів і драматургів В. Гете, Ф. Шиллера, Г. Гейне. У образотворчому мистецтві романтизм найбільш яскраво виявився в живописі і графіці: Ф. Гойя (Іспанія), Ж. Л. Давід, А. Ж. Гро, Т. Жеріко, Е. Делакруа (Франція).

У музиці романтизм сформувався в 20 р. XIX ст. під впливом романтизму в літературі і на основі досягнень музичної класики. Найбільш яскравими прикладами є творчість відомих композиторів І половини XIX ст.: Ф. Шуберта (Австрія), Р. Шумана, Р. Вагнера (Німеччина), Н. Паганіні, Д. Верді (Італія), Ф. Шопена (Польща). Естетика романтизму також вплинула на твори західноєвропейських композиторів ІІ половини XIX ст.: Й. Брамса, Р. Штрауса.

На противагу містичному романтизму в XIX ст. оформлюється критичний реалізм. Зображення розвитку сучасного йому суспільства, критика і розкриття його суперечностей (звідси і назва «критичний») стали основним змістом критичного реалізму. Витоки реалізму в літературі відносять до епохи Відродження, констатуючи його прояв уже в творчості Ф. Петрарки, Ф. Рабле, В. Шекспіра, М. Сервантеса, які створили галерею людських характерів – вічних образів (Гамлет, Лір, Дон Кіхот), для яких характерними є масштабність соціально-психологічних узагальнень, глибоке проникнення в психологію персонажів, в обставини їхнього життя.

Наступним етапом у розвитку реалізму можна вважати епоху Просвітництва, елементи якого спостерігаються у творчості Вольтера, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро, Й. Гете.

Реалістичні тенденції XIX ст. у французькій літературі втілив Оноре де Бальзак у масштабній епопеї «Людська комедія», що складалася з більш ніж 90 творів (серед них «Шагренева шкіра», «Батько Горіо», «Втрачені ілюзії») і стала відображенням духу епохи.

Засудженням реакційних тенденцій суспільства, яке не приймає яскраві індивідуальності і відкидає їх на узбіччя соціального життя, пройнята творчість Стендаля («Червоне і чорне», «Пармська обитель»).

Видатний письменник епохи Г. Флобер у романах «Пані Боварі», «Виховання почуттів» розвінчує мораль буржуазного суспільства.

Культурна ситуація кінця XIX століття – початок трансформації художньої традиції й естетичної свідомості суспільства. Наприкінці XIX ст. мистецтво Західної Європи входить у епоху декадансу (термін декаданс уживають для позначення кризових явищ у духовній культурі, зазначених настроями безнадійності, песимізму). Як не дивно, тенденції, пов'язані з декадансом, несли найбільш впливові течії і напрями XIX ст. – символізм, натуралізм, імпресіонізм.

Символізм (французькою simvolisme – символ, знак.) – європейський інтегральний стиль культури кінця XIX – початку ХХ ст., що зв'язав воєдино філософію, релігію, мистецтво, а також відповідні форми творчої діяльності. Основу сюжету творів символізму складала відмова від зображення дійсності, переважання непрямого контакту з нею. Саме в цьому значенні розуміють символ як натяк, який не відображає дійсність, а тільки посилається.

Біля витоків символізму стоїть Ш. Бодлер із книгою «Квіти зла» (1857). Завдяки тонкій передачі настроїв втомленої пригніченості і страху за бунтівне боговідступництво, що виносить вирок всьому земному, Бодлер став відомим, бо на кінець століття ці настрої стануть панівними. Бодлер одним із перших зазіхнув на дві найважливіші підвалини раціоналізму – віру в початкову моральну досконалість людини і переконаність у розумній доцільності поступального перебігу історії. Одночасно із символізмом розвивався натуралізм.

Натуралізм (з французької naturalisme від латинського natura – природа) – художній метод, що склався в західноєвропейській і американській культурі останньої третини XIX ст. під впливом філософії позитивізму О. Конта, Г. Спенсера, І. Тена. Творчість представників натуралізму утверджувала невідворотність грубої реальності, пригніченість людини буденним, перебільшувала роль підсвідомого в людині. Все це призводило до фаталізму і песимізму, а у натуралістів, близьких до декадентського світогляду, принцип «неупередженості» стає виправданням соціальної апатії.

Імпресіонізм (з французької Impression – враження) – художній напрям, який виник у Франції в 60 – 70-х роках XIX ст.; найбільш яскраво виражений в образотворчому мистецтві, художній літературі, музиці, скульптурі.

Метод імпресіоністів полягав у поверхневому висвітленні того чи того явища, а не осягненні його сутності. Гранична індивідуалізація ситуацій, характерна для імпресіонізму, не сприяла соціальним узагальненням. Нині твори імпресіоністів займають провідні місця в оновлених списках найдорожчих картин світу. А переважна більшість сучасних художніх напрямів генетично бере початок із творчих надр імпресіонізму і постімпресіонізму.

Для досягнення більш переконливого ефекту безпосереднього сприйняття об'єкта імпресіоністи відмовляються від лінійної перспективи і загальноприйнятого світлотіньового моделювання зображуваного на полотні. Використання таких нововведень руйнує принцип антропоцентризму. Людина стає одним з об'єктів, специфічно відображає колірну або світлову гаму, наприклад, сонячне світло (Клод Моне «Дама в саду»).

Художники-імпресіоністи – К. Моне, О. Ренуар, К. Піссаро – були налаштовані на максимальне наближення зображення дійсності до самої дійсності, прагнули як найточніше зобразити природу, людину. Вони намагалися зафіксувати фрагменти світу, як вони є. Імпресіоністи посилили традиційний принцип «пиши, що бачиш», до «пиши, як бачиш». Вони продовжували вважати очі гарантією правди в зображенні, а метою мистецтва – бачення і відображення правди цього світу, його істинності, його об'єктивної краси. Але при цьому акценти у творчості переносилися на суб'єктивне бачення світу «як він є». Зображуваний імпресіоністами світ ніби «поплив», вібруючи, втрачаючи стійкість і визначеність форм. І разом з тим, художники, захоплені пошуками нових виражальних засобів та образотворчих можливостей, створюючи чудові за мальовничістю полотна, уникали гострих, болючих соціальних і особистісних проблем, відводячи глядачів у світ, який хвилює своєю красою – реальною і ірреальної водночас.

Декаданс (з латинської decadentia – занепад) – загальне позначення кризових, занепадницьких явищ в філософії, естетиці, мистецтві і літературі кінця XIX – початку ХХ ст., що характеризуються опозицією до загальноприйнятої «міщанської» моралі, культом краси як самодостатньої цінності, що нерідко супроводжується естетизацією гріха і пороку, переживаннями відрази до життя і витонченою насолодою нею.

Однак упродовж XIX ст. розвиток цивілізації і культури навіть в Європі відбувався нерівномірно. У цей час були визначені деякі риси майбутніх структурних потрясінь, але відчували їх не всі. Навпаки, найбільш освічена частина населення Європи була впевнена в успіхах цивілізаційно-культурного прогресу, в стійкості сформованих ціннісних систем і переваг. У XX ст. від самого початку почали спростовувати загальний оптимістичний настрій, притаманний XIX ст. – золотому століттю європейської, і в тому числі української, російської, певне, і світової культури.

4. Модернізм у європейській культурі ХХ століття

Термін модернізм (від франц. moderne – сучасний) більшість дослідників використовує для позначення як періоду культури, так і сукупності новітніх течій у культурі, що існували з кінця XIX ст. принаймні до 50–60років XX ст. (хронологічно його розміщують між імпресіонізмом та постмодерном). Уже на початку XX ст. модернізм почав відтісняти на периферію такі художні течії і стилі, як символізм, модерн (сецесію), неокласику, і став провідною течією в художній культурі ряду Європейських країн – Франції, Італії, Німеччині). Справжнім розквітом модернізму стали 20–30-ті роки, коли він поширився за межі Європи, насамперед у США.

Філософія модернізму базується на ідеях про неможливість пізнання і відтворення сучасного світу засобами класичної культури.

Найяскравіше відобразився модернізм у образотворчому мистецтві. Біля його джерел стоїть геніальний голландський художник Вінсент ван Гог (1853–1890). Творчість ван Гога, його трагічна постать ніби віддзеркалюють саму суть модернізму. Вони справили величезний вплив на всю культуру XX ст. Майстер кольору, людина, яка невтомно і фанатично працювала для мистецтва, був чужий своїм сучасникам. Буржуазна публіка, вихована на академізмі та салонному мистецтві, ігнорувала картини генія. Відомі мистецтвознавці свідчили про порушення в них усіх канонів класики, що виявлялося в надмірному, на їх думку, трагізмі образів, незвично яскравих фарбах, відході від перспективи. Із понад 800 картин, написаних майстром, за життя йому вдалось продати лише одну, та й то за мізерну суму. Люди XX ст., вдивляючись у картини Ван Гога, ніби знаходять у них відповіді на складні запитання свого часу.

Послідовниками Ван Гога виступили художники такого модерністського напряму, як експресіонізм (від франц. expression – виразність). Першим об´єднанням експресіоністів стала група "Міст", що виникла в Дрездені у 1905 р. і проіснувала до 1913 р. До неї входили Е. Кірхнер, Е. Хеккель, М. Пехштейн, Е. Нольде та ін. Для картин названих майстрів характерні підкреслено загострена емоційність, гротеск, трагізм.

У 20-х роках модернізм став найвпливовішим фактором світового художнього процесу. У творчості митців загострювалися соціальні мотиви, наростав протест проти насильства, війни та мілітаризму, створювались образи, сповнені трагізму, суперечності, експресії та гострого сарказму.

Розвиток абстрактного мистецтва був відображенням тенденції відчуження митця XX ст. від дійсності, неприйняття її реалій.

В історії модернізму XX ст. значне місце належить такому явищу, як авангард (від фр. avant garde – передовий загін). До авангарду можна віднести художні течії модернізму, що декларують найрішучіший розрив із цінностями попередньої культури, активно і навіть агресивно пропагують свої погляди, вдаються до епатажу, акцій протесту. Авангард – це сміливе новаторство, талант, відданий службі суспільству і водночас це "велика утопія".

Здобутки XIX ст. у всіх сферах культури виявилися величезними. Цей період вражає гармонійністю розвитку і величезними результатами творчої діяльності людини у найрізноманітніших сферах. Тенденції, закладені епохою Відродження, досягли зрілості, і люди в повному обсязі відчули їхні наслідки. У всій складності і, як тоді здавалося, повноті склалася наукова картина світу. Змінилося становище науки в суспільстві, її досягнення стали прямо й усвідомлено впливати на рівень виробництва, всього життя. У масову, а в найрозвиненіших країнах загальну перетворилася письменність. В художню творчість прийшли величезна стильова, жанрова різноманітність. Причому всіх великих майстрів при їх яскравій індивідуальності об'єднувало усвідомлення неповторної цінності людської особистості. Виправдалася пророча думка Стендаля: «XIX сторіччя буде відрізнятися від попередніх віків точним і полум'яним зображенням людського серця».

Світлі гасла свободи, рівності і братерства, проголошені Французькою революцією на початку епохи, успіхи в розвитку культури, які множилися з кожним роком, породжували надії на швидке розв'язання людством всіх соціальних, політичних проблем. Однак цього не сталося, і на рубежі XIX–XX ст. серед творчої, наукової інтелігенції стали переважати похмурі, песимістичні і радикальні революційні настрої. Можна пригадати слова героїні видатного французького письменника XIX ст. Гі де Мопассана, які завершують один з його програмних творів: «Ось бачите, яке воно — життя: не таке гарне, та й не так вже й погане, як думається».

Рекомендована література та джерела :

1.Культурологія: Навчально-методичний посібник / Війтович Г. В. – НМЦ, 2008. – С. 119–134

2. Кравець М. С. Культурологія: Навчальний посібник / за ред. Пічі В. М. – Львів : Магнолія плюс, 2003. – С.134–151.

3. Кравець М. С. Культурологія : Електронний ресурс / Режим доступу : https://shron1.chtyvo.org.ua/Picha_Volodymyr/Kulturolohiia.pdf . – С.135–151. (останній перегляд) 08.02.2023)

4. Тюрменко І. І., Горбула О. Д. Культурологія. Теорія та історія культури : навчальний посібник / Модернізм – культурний феномен XX століття. – К, 2004 / Режим доступу : https://politics.ellib.org.ua/pages-4261.html

5.Одна історія. Ван Гог. – один із найвідоміших художників поряд із Леонардо да Вінчі та Пабло Пікассо: відео-фільм. / Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=qWQWulO8X-E (останній перегляд 08.01.22)

Запитання для самоконтролю :

1. Схарактеризуйте європейську культуру XIX ст.

2. Назвіть ознаки промислового перевороту середини XIX ст.

3. У чому проявився потяг європейців до побутового комфорту і більш високого рівня життя?

4. Як романтизм вплинув на характер європейського світогляду першої половини XIX ст.?

5. Прослідкуйте вплив наукового і технічного прогресу на європейський світогляд і духовні цінності другої половини XIX ст.