Зустріч із учнями Кальницького ліцею імені Ярослава Івашкевича
Скільки їду у своє село - погляд приваблює вимощене прямісінько на височенній електричній опорі лелече гніздо. Скільки не дивишся на нього, а надивитися не можеш, бо надто вже приваблює воно неповторною самобутністю лелечого менталітету - просто неба, під вітром, палючим сонцем, а то й дощами й грозами, на ретельно сплетеному із хворостиння й тоненьких галузок гнізді-п'єдесталі вигріває лелечиха-мати своїх лелечат.
Щороку тут живуть лелеки - подобається їм ця місцина, як і мені. Вони вдома, як і я, як і той, хто живе у Кальнику, у Шабельні, у сусідньому Дашеві.От і знову зустрілася із цими лелеками, і не тільки, а ще й з дітьми-лелечатами, учнями Кальницького ліцею імені Ярослава Івашкевича. Школа ця також особлива - адже увічнила ім'я видатного українсько-польського письменника Ярослава Івашкевича, який народився у Кальнику, у роки юності відвідував Дашів, Ситківці, Шабельню та й інші навколишні села, а любов свою до цих країв описував, зокрема, у своїй повісті "Місяць сходить". Згадував письменник і густі ряди кучерявих тінистих кленів на подвір'ї колишнього панського маєтку у Шабельні, де згодом, на місці спаленого революційними бурями маєтку люди побудували нову школу, і той рейвах у панських кімнатах, що поспіхом його залишили, втікаючи, перелякані пани і економи, і відблиски у сонячних променях п'яти бань церковної споруди, якій вдалося тут, у малому подільському закутку протриматися аж до 1937-го.
Історія все змітає своїм невблаганним крилом, змінює історичні епохи, приводить нові покоління. Вічною залишається наша українська духовність, шанування традицій батьків, вивчення і збереження літературних надбань нашого краю. Не можу тут не згадати волелюбного птаха, нашого краянина, письменника і поета Василя Кобця, для якого навіть подарований кимось на холодець отой горластий півень був символом життя, бо довго ще жив і кукурікав на балконі вінницької квартири, будячи всіх на світанку, й досі горланить до нас із Василевої поезії емоційним висловлюванням його чуттєвої душі...
Тепла, приємна зустріч, невимушене спілкування, запитання-відповіді, відверта розмова - одним словом - саме те, чого нам усім сьогодні так не вистачає...Привітна директорка Валентина Поїзд, впевнені, обізнані у питаннях історично-культурного й літературного розвитку не тільки краю, а й країни учителі ліцею, допитливі й сміливі учні, ввічливі та такі справжні працівники школи залишили теплий слід у моїй душі...
Недаремно прожитий день. Це уже історія, яку продовжуватиме хтось із цих юних, креативних, розумних і доброзичливих школярів. Так було завжди, так буде і надалі. Будуймо свою історію так дбайливо і ретельно, як будують лелеки гніздо, аби вигріти, виплекати, навчити літати нове покоління. Хай щастить!
24.05.23 р.