Тема 2. Історичні етапи осмислення культури та основні культурологічні школи

План :

1. Генеза суспільного осмислення культури

2. Сутність культури та основних культурологічних концепцій

3. Основні культурологічні школи

Основні поняття і терміни : генеза, концепції, культурологічні школи, просвітителі

1. Генеза суспільного осмислення культури. Осмислення культури можна розглядати на двох рівнях. Осмислення самого поняття "культура" та осмислення культури як сумарного поля матеріальних і духовних цінностей, в якому відбувається самореалізація людини. Насамперед, осмислення поняття "культура", яке вперше зустрічається у праці Марка Порція Катона "De agri cultura". Уже в цей період культуру розуміють дещо ширше, ніж аграрна культура. Зокрема, у листах Цицерона (римський філософ, 106-43 р. до Р. Х.) читаємо: "cultura animi autem philosophiaest", що в перекладі означає "філософія».

Першу спробу структурувати усвідомлення культури на рівні теоретичного знання зробили американські антропологи А. Кребер, К. Клакхон у праці "Культура. Критичний огляд концепцій і дефініцій". Вони розглянули біля 300 визначень культури і звели їх в шість відносно самостійних груп. Серед слов'янських учених найбільш вдало і аргументовано інтерпретацію ідей Кребера і К. Клакхона подав Л. Г. Іонін. В інтерпретації Л. Г. Іоніна американські дослідники виділяють:

– описові визначення, у яких культура складається із знань, вірувань, мистецтва, моральності, законів, звичаїв, здібностей і навиків, засвоєних людиною;

– історичні визначення, у яких культура подається як соціально успадкований комплекс способів життєдіяльності і переконань, що складає основу нашого життя;

- нормативні визначення, в яких можна виділити два рівні. Перший рівень : за основу береться ідея способу життя (спосіб життя, який сповідує община, вважається культурою). Другий рівень зорієнтований на ідеали і цінності (культура – це матеріальні і соціальні цінності, культура – це вихід надлишкової енергії);

– психологічні визначення. У них культура виступає соціологічним означенням для навченої поведінки, чи формою звичної поведінки;

– структурні визначення. Культура визначається як організована повторювальна реакція суспільства, або культура – як поєднання навченої поведінки та її результатів, що передаються по спадковості членам даного суспільства;

- генетичні визначення – культура, як ім'я для особливого порядку чи класу феноменів, речей і явищ, що залежать від розумових здібностей.

Суспільне осмислення культури не співпадає з її науковим аналізом, який формується у XVII–XVIII ст. Якщо користуватися сучасним визначенням культури, то зародження суспільства було зародженням культури. Тому більш правильно говорити про три етапи наукового осмислення культури. 1) Етап суспільного самоусвідомлення індивідів, що охоплює період від первинного суспільства до першого століття до Р. Х. ; 2)етап існування світоглядних систем, які не окреслювались поняттям культури; 3) етап зародження та розвитку численних культурологічних понять.

У первісному суспільстві людина не виділяла себе із природи, її мислення носило синкретичний (сполучення різних поглядів)характер, поведінка визначалася системою табу та іншими формами первісних вірувань як тотемізм, анімізм, магія, фетишизм. Сучасні дослідження фізиків, біологів, хіміків, генетиків, математиків свідчать про наявність раціональних начал у первісних формах вірувань. Навіть у більш пізніх історичних документах: «Епос про Гільгамеша», «Веди», «Тексти пірамід», рукописи Мертвого моря (випадково знайдені пастухом-бедуїном в кінці першої половини XX ст) зустрічаємо ідеї притаманні первісним формам вірувань.

Формування ранньокласових держав вимагало іншої форми самоусвідомлення. Такою формою стала міфологія, яка з розвитком тогочасного суспільства склалася у струнку систему, що детермінувала життя. Однак, розвиток матеріального виробництва вимагав природничих знань та загально філософських узагальнень. Останні починають формуватись у Стародавньому Єгипті (астрономія, математика, письмо, медицина, тощо). Використовуючи їх, найближчі сусіди єгиптян, стародавні греки уже на цілком іншій світській основі.

Засоби виробництва, створені у першій чверті І тисячоліття, вимагали нового способу виробництва. Ним став феодальний устрій, який, в свою чергу, міг існувати тільки на основі єдиної чіткої культурологічної концепції, яка давала б відповіді на основні питання буття. Такою концепцією стало християнство. Християнство стало першою теологічною закінченою культурологічною концепцією, що давала відповіді на всі питання природничого та суспільного розвитку.

Зародження нових суспільних відносин в надрах феодалізму, переростання ремесла в мануфактуру в XV — XVI ст. , технічні досягнення в матеріальному виробництві вимагали нових теоретичних узагальнень. Теологія уже на той час гальмувала суспільний розвиток. Виникла соціальна потреба в принципово нових світоглядних ідеях. Вони започаткувались в епоху Реформації(XVII ст.) та Просвітництва (XVIII).ст.). У цей історичний період культурний розвиток став полівимірним, він уже не міг вписатися в якусь одну концепцію, що сприяло становленню багатьох концепцій з проблем культури.

Сутність культури та основних культурологічних концепцій. Культурологічні концепції, що виникли в епоху Нового Часу, розглядали культуру як духовний феномен, у якому самореалізувались здібності окремої людини. Ідея не нова, вона постулювалась ще у філософських школах античності і яскраво проявилася в період Відродження. Ідеї просвітництва та переваги розуму над природним сприяли формуванню функціонально-культурологічних шкіл із своїми традиціями, концепціями, а часто і догмами.

Теоретичне осмислення культури, як виду людської діяльності, започатковане у працях таких філософів Античної Європи, як: Сократ, Антісфен, Діоген Сінопський, Кратет Фіванський (вони творили у V-III ст. до Р. Х.). Але не тільки європейська філософська думка ставить теоретичні питання. Китайський історик Сима Цянь, який був сучасником Полібія (ІІ-І ст. до Р. Х.), намагається з'ясувати сутністні сили цивілізації, виділяючи найсуттєвіші фази: руйнація –процвітання–занепад. Полібій на півстоліття раніше прийшов до аналогічного висновку, про те, що розвиток суспільства підпорядкований діалектичній зміні форм державного устрою і коловороту явищ та природи. Отже, культурно-історичний процес не що інше, як рух по колу.

Основні культурологічні школи. Основні напрями і школи у культурології склалися на базі всього попереднього знання, збагаченого досягненнями нових наук. Прагнучи відкрити найпотаємніші джерела культури, визначити її сутність, виявити найбільш загальні закони розвитку, багато видатних представників нових галузей знань стали претендувати на створення загальної теорії культури, своєї власної культурології. Так з'явилися різноманітні школи з певною наукової «домінантою», що відображала специфічний дослідницький інтерес. У культурології існує декілька основних напрямків, які і представляють собою культурологічні школи. Серед них можна виділити : суспільно-історичну, натуралістичну, соціологічну, структурно-функціональну та символічну.

Суспільно-історична школа. Найбільш чітке пояснення того, на чому акцентувалась ця школа дав один з її представників Освальд Шпенглер. Він казав про те, що одна культура, що являє собою особливий вид «організму» завжди змінює іншу, а разом з тим змінюється і суспільний лад. Та ж людина відділила окремі культурно-історичні види (наприклад, єгипетська, китайська, культура народів Майя та ін.). Шпенглер вважав, що особливий вклад у розвиток культури внесли, звісно, релігії та міфологія, яка зародилась ще на початку існування людства.

Арнольд Джозеф Тойнбі, ще один представник даної школи, сприймав слово «культура» також у значення «цивілізація». Згідно з цим, він вивчав її зміну, розвиток та причини занепаду.

Натуралістична школа. Ця школа на відміну від попередньої робить акцент на біологічній основі існування культури як цивілізацій. Цей напрям загалом вивчали лікарі та психологи. Наприклад, яскравим представником є Зігмунд Фрейд, який вважав, що всіх людей об'єднують їх інстинкти. Карл Густав Юнг, який також відносив себе до натуралістів, казав про те, що в кожної людини є свої певні «архетипи», що закликають її проявляти колективну свідомість та об`єднуватись, а потім створювати свою культуру.

Соціологічна школа. Ця школа акцентує увагу на соціологічний основі будь-якої культури. Тобто, суспільство та соціальні інститути для представників цього напрямку являють собою те, з чого, загалом, з`являлась культура. Одним з найвидатніших представників цієї школи є Т. Еліот, який вживав поняття «культура», як життя одного народу, що має свої певні звичаї, свою структуру або ж ієрархію, релігійні погляди та ін.

Структурно-функціональна школа. Т. Парсонс (1902–1979) – американський соціолог, один з творців так званого структурно-функціонального напряму у соціології. Його теорія культури зводиться до наступного: всі духовні і матеріальні досягнення людей, які ми об'єднуємо поняттям культура, є результатом суспільно обумовлених дій на рівні двох систем - соціальної та власне, культурної. Кожен індивід прагне : 1) адаптуватися до неї; 2) досягти поставлених цілей. Культура, таким чином, постає перед нами як складна система символів і норм, які постійно змінюються людьми в бік їх вдосконалення. Парсонс претендував на створення якоїсь всеохоплюючої теорії суспільства, найважливішим регулятором якої є культура з її нормативністю і символічністю. Саме це остання властивість культури взяли за основу своїх теоретичних побудов вчені, що представляють символічну школу серед інших течій культурології.

Символічна школа. Ця школа представляє собою окреме бачення, яке було створене вже у сучасному світі. Колись символи були лише малюнками на стіні, а зараз ми маємо масштабний доступ до будь-якої інформації, яка і є основою для багатьох культур. Таким чином, культурологія як наука навряд чи сформувалася, якщо б не відбувалося накопичення й збільшення знання про «другу природу» буття людини й суспільства. У прагненні до цілісного й багатостороннього охоплення всіх проявів культури в житті суспільства, культурологія проходить той же шлях, що й наука в цілому.

З розвитком суспільних відносин під культурою розуміють освіченість, вихованість людини. Паралельно з цим культура сприймається в широкому соціальному розумінні. Зокрема, в середньовіччі на побутовому рівні культура асоціюється з нормами міського життя, в епоху Відродження — з гуманістичними ідеалами, в епоху Просвітництва – з духовним життям. Як наукове поняття "культура" завдячує добу Нового Часу, коли людство починає усвідомлювати рівні своєї самореалізації в детермінантному полі культури. 

Рекомендована література і джерела:

1.Кравець М. С., Семашко О. М., Піча В. М. та ін. Культурологія : навчальний посібник / за ред. В. Пічі. – Львів, 2003. – С. 29 – 38

2.Петрушенко В. Л. Культурологія: навчальний посібник / за ред. Пічі В. М. – Львів : Магнолія плюс, 2005. – С. 38–40.

3. Кравець М. С. Культурологія : Електронний ресурс / Режим доступу : https://shron1.chtyvo.org.ua/Picha_Volodymyr/Kulturolohiia.pdf . – С.29–31

(останній перегляд) 08.02.2023)

Питання для самоконтролю :

• 1. Поясніть значення історичного осмислення культури
• 2. У чому полягає закономірність розвитку культури?
• 3. У якій праці вперше зустрічається поняття «культура"?
• 4. Основні культурологічні школи та їх значення у розвитку наукового знання