План:

1. Визначення цивілізації як соціокультурного утворення 

2.Співвідношення понять культури та цивілізації

3. Культурні регіони світу та їх характерні риси

1. Чому цивілізація є соціокультурним утворенням?

Важливо опанувати поняттям "цивілізація" (з лат. – "громадянський", "громадянське суспільство"). Поняття «цивілізація», як і «культура», у сучасній літературі не має однозначного тлумачення. У царині історичних досліджень початком зародження цивілізацій вважається:

1) виникнення міст; 2) наявність писемності; 3) поява гончарного виробництва, що є складним технологічним процесом.

Пізніше американський етнограф Льюїс Морган (1818–1885) назвав цивілізацією стан суспільства, відмінний від дикості та варварства. Німецький філософ О. Шпенглер виділяв в історії 8 замкнених у собі культур, але для нього цивілізація була не злетом, а змертвіння культури.

По-іншому оцінив феномен цивілізації англійський історик і соціолог Арнольд Тойнбі (1889 – 1975) у 12-томній праці "Дослідження історії". Він виділяв послідовне існування 30 культур і пояснював, що кожна з них не замкнене й уособлене явище, а таке історичне утворення, що має тисячі соціокультурних зв'язків з іншими. Така, наприклад, "цивілізація християнського Заходу", яка є спільним здобутком багатьох народів.

Як кожна людина є унікальною за змістом, а по суті концентрує всі властивості живого, так і вбираючи в себе досягнення всього людства, кожна цивілізація, розвиваючись, стає неповторною, акумулюючи досягнення всього людства. Це означає, що такі складні системи, як людина чи соціум, однозначного лінійного виміру не мають. Тому розвиток людства, як і всього живого, у своїй різноманітності становлення та функціонування непередбачуваний.

Довгий час культура, як й історія в цілому, країн Стародавнього Сходу не вивчалися. Стародавні мови (китайська, індійська, єгипетська і хетські ієрогліфи), клинопис Дворіччя (Месопотамії) були забуті. Основним джерелом повідомлень про культуру Стародавнього Сходу була Біблія та твори стародавніх учених.

Перші спроби наукових досліджень питань Стародавнього Сходу зробили відомий французький філософ Б. Спіноза та французький лікар Ж. Астрюк (XVIII ст.).

У XVIII ст. були перекладені на англійську мову староіндійські закони ману. У 1799 році, під час експедиції в Єгипет Наполеона Бонапарта, було знайдено багато пам'яток мистецтва та писемності цієї країни, в тому числі відомий Розеттський камінь.

У 1802 р. німецький філолог Г. Гротефенд знайшов ключ до читання персидського клинопису.

У 1822 році французький вчений Ж. Шампольйон розшифрував єгипетську ієрогліфіку. В цей же період англійський вчений Т. Роулінсон завершив розшифрування персидського клинопису. Він же, в середині XIX ст., розшифрував і вавілонський клинопис.

У 1915 році чеський вчений Б. Грозний інтерпретував хетські клинописні тексти.

У XX ст. було зроблено багато археографічних відкриттів (розкопки Іра і Марі, у Дворіччі, гробниці Тутанхамона в Єгипті, Мохенджо в Індії та ін.).

Після отримання країнами Азії і Африки незалежності вивчення історії Стародавнього Сходу перестає бути монополією європейської науки.

Основні культурні регіони світу та їх характерні риси.

Європейський культурний регіон. Термін "Європа" географічно окреслює простір від Гібралтару на Заході до Уральських гір на Сході, і який разом з Азією становить єдиний материк — Євразію. З давніх часів ця територія була заселена різними народами і племенами. Наприклад, окрім греків, етрусків і римлян більшу частину Західної Європи обіймали численні племена кельтів. На південно-східному узбережжі Франції проживали лігури. Багато германських племен заселяли великі простори сучасної Німеччини від Ельби до Рейну. Іспанію займали іберійські племена і кельтибери, Британські острови — кельти. На східному березі Адріатичного моря, в Істрії, жили войовничі іллірійські племена. Землі від Карпат до Балкан належали фракійцям. Скіфи володіли великими територіями півдня нашої Батьківщини.

Православ'я зародилось на ґрунті візантійської культури. З часом його вплив поширився на слов'янські народи, які мали тісні контакти з Візантією. Відмінними рисами візантійської культури були: чітко виражений східний колорит, спадщина тривалих і міцних зв'язків з цивілізаціями Давнього Сходу, світський напрям у духовному житті й, нарешті, орієнтація на культурні традиції античної Греції, вплив яких ніколи не припинявся в імперії (на відміну від західно-католицького ареалу).

Католицький світогляд формувався під впливом культурних традицій античного Риму і розвивався на ґрунті Західної Римської імперії в романському етнічному ареалі. Тут культурна монополія Церкви була значно повнішою, ніж у православному. Це частково пояснюється трактуванням людини як істоти земної і гріховної. Католицизм діяв формоутворююче на психіку європейця, що виявлялось і в сфері соціальної організації зовнішніх між-людських відносин, і в сфері внутрішньої дисципліни, і в системах чітко визначених понять та порядку мислення. Багато в чому католицька схоластика сприяла виробленню логічного апарату філософських термінів. У духовній творчості культурних діячів католицького світу переважала дидактична нота.

Протестантизм виник як протидія католицизму.

Матриця сучасної європейської культури складалась в епоху Ренесансу на основі перероблення досягнень античної культури і культури європейського Середньовіччя. Ренесанс був не лише відродженням античного світогляду, але в повному розумінні цього слова — новим відкриттям Людини та Всесвіту. Він створив основи для розвитку індивідуалізму.

Далекосхідний культурний регіон. Більша частина сучасного населення далекосхідного регіону належить до трьох основних груп монголоїдної раси: північна (корінні народи Сибіру і народи північно-східного Китаю); східна (монголи та північні китайці); змішані та перехідні форми між монголоїдами й австралоїдами (південні китайці, індонезійці, народи Індокитаю, Японії).

Культурна самобутність далекосхідного регіону найкраще розкривається крізь призму китайської та японської духовної специфіки з додатками елементів індійської культури. Світоглядними орієнтирами в регіоні з давніх-давен слугували конфуціанство, даосизм, легізм, синтоїзм і буддизм.

Китай. Територія Китаю тривалий час була майже цілковито ізольована природними географічними бар"єрами від всього іншого цивілізованого світу, в тому числі і від основної зони культурного обміну того часу — Середземномор'я. Китайський регіон десятки століть не мав постійної визначеної назви. Імперія в різні часи іменувала себе по-різному: Тянь-ся — "Піднебесна", Чжунго — "Серединна" (тобто та, що перебуває в центрі ойкумени), а часто Дайго — "Велика" держава". При цьому завжди добавлялось ім'я відповідної династії, які час від часу змінювались, наприклад: Дайціньго — при династії Цінь, Даймінго — при династії Мін.

Головним, найконсервативнішим і стабілізуючим компонентом духовної культури китайців є конфуціанство. Конфуціанство — складний духовний феномен, в якому поєднались релігія, етика, естетика, теорія держави та державного правління. Час зародження конфуціанства — VI ст. до н.е., місце народження — маленьке царство Лу в центрі Китаю. Назвою конфуціанство завдячує давньо китайському мислителю Кун-цзи (або Кун Фу-цзи — "шановному вчителеві Куну" на ім'я Цю, на прізвище Чжун-ні, відомого в європейському світі як Конфуцій (551—479 pp. до н.е.) та школі його учнів, які розвинули вчення Вчителя і стали називатись конфуціанцями.

Даосизм, як і конфуціанство, — одна з головних гілок китайської культури, поява якої припадає на VI ст. до н.е. і пов'язана з іменем легендарного мислителя Лао-цзи. Головною книгою життя Лао-цзи є "Дао де дзін" ("Книга про шляхи і доброчесності") — проповідь природності, життєвої спонтанності, тобто проповідь "цзи жань" — життя, яке не вимагає від людини жодних зусиль, а ґрунтується на власних природних ритмах.

Другим головним компонентом культури далекосхідного регіону є її японський різновид. Японія (японською мовою — Ніхон) — це острівна країна, яка займає низку островів японського архіпелагу приблизно на 3400 км вздовж східної частини Азійського материка. Вона має ім'я "Країни, де сходить сонце".

Вишукана самобутність японської культури завдячує таким феноменам, як синтоїзм, самураї, сумо, дзюдо, театр кабукі, ікебана, чайна церемонія, декоративний сад.

Індійський культурний регіон. Індійський регіон як географічне поняття охоплює територію півострова Індостан. У формуванні історико-культурної спільності регіону брали участь такі народи, як дравіди, арії, перси, греки, саки, араби та ін. Тому населення сучасного індійського культурного регіону — це нащадки різних історико-культурних груп, які настільки змішались одні з одними, неможливо визначити, де закінчується ареал одного, а де бере початок інший.

Ведизм був найбільш ранньою з відомих індійських релігій. Його формування припадає на кінець II –початок І тис. до н.е. У ведичній релігії, як і в інших ранніх віруваннях, обожнювались явища природи, боги виступали в людській подобі. У численному пантеоні богів головне місце посідали бог Сонця (Сур'я або Вішну), бог грози (Індра), бог вогню (Агні). Основні положення ведизму увійшли в чотири збірки під загальною назвою Веди (санскр. – священне знання). Веди становили собою збірник священних гімнів, молитов, жертовних обрядів, поезії. Вони виражали міфологію аріїв, які прийшли до північно-західної Індії у II тисячолітті до н.е. На їх основі сформувалася найвпливовіша з-поміж духовних традицій Індії філософська система – веданта.

Буддизм і джайнізм сповідували відхід від ведичної релігії та її розгалужень, хоча у певному сенсі виросли з неї. їх поява в регіоні (VI ст. до н.е.) зумовлена тим, що більшість населення не сприймала існуючий кастовий устрій, а також ідеології брагманів. Тому основні положення буддизму і джайнізму достатньо близькі. Вони не визнавали каст, забороняли поклоніння ідолам і приписували поклоніння думці. Стрижневою ідеєю буддизму є доктрина звільнення від страждання.

Сикхеізм (санскритських – учень) – одна з етнічних релігій Індії, що виникла в її північно-західній частині як протест ремісників, торговців і селян проти кастової системи індуїзму та соціально-політичної влади мусульманської династії Великих моголів у Індії (кінець ХV – поч. ХVІ ст.) засновником нового вчення був учитель (гуру) Нанак (1469 – 1539), який прагнув об'єднати мусульман та індусів.

Арбо-мусульманський культурний регіон.Формування культурної єдності арабо-мусульманського регіону відбувалося під впливом ісламу і арабської мови. Самобутність цього духовного світу складалася у процесі культурної взаємодії арабів з підкореними ними народами Близького і Середнього Сходу, Північної Африки і Південно-Західної Європи (VІІ–Х ст. н.е.).

Іслам як феномен історії світової культури – синкретичне релігійне утворення, де реалізувалась спроба інтегрувати на основі пізнього родоплемінного суспільства різні верстви культурних традицій і течій Сходу.

Стародавній Схід характеризувався високим рівнем економічного, політико-правового і культурного розвитку. Цьому сприяли кліматичні, геолого-географічні умови, родючі землі, потужні водні артерії, багаті лісові ресурси, запаси корисних копалин. Перехід до прогресивних форм землеробства, широке використання металів, розвиток ремесла і торгівлі позначилося на перебудові суспільних відносин. Перехід народів Сходу до штучного зрошення, винайдення плуга, застосування колеса сприяло розвитку сільського господарства, а винайдення гончарного круга – започаткуванню ремесла.

Зародження металургії, поява міді, бронзи і заліза сприяло удосконаленню знарядь праці. Поява надлишкового продукту започаткувала натуральний обмін, який переріс у торгівлю. Поширення торгівлі зумовило виникнення нерівності та соціальне розшарування. Утворилася держава, основною функцією якої стала охорона власності. Поступово розвивалися релігійні форми духовного життя. Первісні культи еволюціонували в офіційну релігійну ідеологію. На ґрунті старовинних даних переказів формувалася міфологія як спроба пояснити походження і історію людства Розвивалась художня творчість. Характерною рисою культури Стародавнього Сходу був геоцентризм–прославлення божественності необмеженої влади царя і фараона.

На Сході уперше у світі з'явилися такі елементи культури, як література (поема про Гільгамеша), право (Закони Хамураппі), мораль, мистецтво. Тут вперше виникли класи і держава.

Від Стародавнього Сходу людство запозичило:

• державу як форму людського співіснування;
• закони, що регулюють взаємовідносини між людьми;
• писемність як засіб передачі та засвоєння інформації;
• системи рахунку;
• наукові і практичні знання;
• мистецтво та літературу;
• ремесло;
• кам'яну архітектуру;

У соціально-політичному плані відмінними рисами культури Стародавнього Сходу були:

• деспотичний характер правління;
• жорстока централізація влади;
• персоніфікація влади в особі монарха;
• підпорядкування суспільного життя релігійним нормам;
• повна домінація держави над особистістю.

Історичний поступ світу упродовж ХХ ст., зі значним промисловим розвитком Заходу і створенням глобальної системи комунікацій протягом останніх десятиліть, сприяв розширенню багатопланових можливостей цивілізацій, які в різних історичних ситуаціях реалізуються по-різному.

Через це суспільство у наш час вважається цивілізованим тоді, коли в ньому на найвищому рівні реалізуються всі культурні надбання і розвинені всі сфери життєдіяльності людей. У такому разі всім членам суспільства в повній мірі доступні здобутки суспільного виробництва, досягнення науки і техніки, освіта і мистецтво. А соціально-політичні умови життя стимулюють і забезпечують вільний розвиток і повну самореалізацію кожного індивіда.

Таким чином, на засадах гуманістичних досягнень культури забезпечується творчий рух людства до сучасної цивілізації. Тому невід'ємною і сутнісною рисою нинішнього цивілізаційного розвитку має бути гармонійна єдність культури і цивілізації. На цій основі можна передбачити шляхи розвитку суспільства, його історичного спрямування.

Рекомендована література та джерела :

1.Культурологія: навчально-методичний посібник / Г. В. Війтович. – НМЦ, 2008. – С. 61–95

2.Кравець М. С., Семашко О. М., Піча В. М. та ін. Культурологія : навчальний посібник / за ред. В. Пічі. – Львів, 2003. – С. 38–41

3.Кравець М. С. Культурологія : Електронний ресурс / Режим доступу : –

https://shron1.chtyvo.org.ua/Picha_Volodymyr/Kulturolohiia.pdf. –С. 38–41 (останній перегляд 08.02.2023)

Запитання для самоконтролю :

1. У чому полягають найбільш суттєві риси світогляду жителів Стародавнього Сходу?

2. Якою писемністю користувалися у давньому Єгипті, Китаї, Дворіччі?

3. Якими були канони мистецтва цивілізацій Стародавнього Сходу і що впливало на їх формування?

4. Які пам'ятки матеріальної та духовної культури Стародавнього Сходу мають світове визнання?

5. Назвіть основні культурні регіони світу.