Новини освітнього блогу 

                   У ШАБЕЛЬНЯНСЬКОМУ ЛІСІ 

               Земля сивих легенд, малесенька зелена лісова оаза на карті земної кулі привертає увагу істориків та дослідників, поціновувачів минувшини давнього етнічного Присоб'я. Село виникло на високих берегах невеликої ріки Шабельна [1], яка витікає з цілющого лісового джерела та несе свої води в Соб, а звідти в Південний Буг. 

Із історії села Шабельня. За адміністративним поділом:

XVI–XVIII століття – Дашівський повіт Брацлавського воєводства;

XIX століття – Липовецький повіт Київської губернії;

XX століття – Іллінецький район Вінницької області;

XXІ століття – Дашівська ТГ Гайсинського району Вінницької області.

Перші писемні згадки про села Брацлавського воєводства датуються початком епохи першої наукової революції та великих географічних відкриттів. У 1885 році у селі проживало 306 осіб, було 41 дворове господарство, православна церква, при якій діяла школа.

За даними Всеросійського перепису 1897 року кількість мешканців села зросла до «791 особи – 385 чоловічої статі та 406 жіночої, серед яких 666 – православної віри та 118 – римо-католицької» [2, с. 89]. Село Шабельня ввійшло в перелік населених місць з чисельністю понад 500 осіб та вважалося важливим населеним пунктом на карті імперії, про що свідчать записи в Статистичному збірнику, виданому у 1905 році за результатами великого Перепису.

У 1900 році Статистичний Комітет з метою узагальнення інформації про населені пункти та територіальні землеволодіння укладає відомий Список населених місць Київської губернії, [3] відомості до якого збиралися через місцевих урядників, поліцмейстерів та волосні правління. Прикладений до видання загальний алфавітний список населених місць дозволив віднайти відомості про наше село Шабельню, яка на той час мала значне місце в економічному розвитку губернії.

Село належало до Липовецького повіту, нараховувало 155 дворів та 727 жителів: чоловіків 365, жінок 362 особи. Поштова телеграфна та земська станції знаходилися в Дашеві. Село мало у своєму обігу 709 десятин землі, з них поміщицьких 334, селянських 337 та 38 десятин належали церкві.

Свої володіння княгиня Святополк-Четвертинська здавала в оренду Товариству Кальницького цукрового заводу. Основним заняттям селян було хліборобство за трипільною системою. «Хутір Церковний з 6-ма мешканцями та 6-ма десятинами землі належав до Шабелянського церковного причту» [3, с.881-882]. В залежності від створених соціальних, економічних та історичних умов, кількість населення змінювалася. У 2001 році в Шабельні проживало 388 жителів. 

Історія Шабельнянського лісу. У всі віки Шабельня залишалася красивим, ошатним селом зелених мішаних лісів, де щороку весна розкошує ніжною незайманістю пролісків, голубіє окатими пролісками, пишається барвистим рястом та медункою. Пахне тут літом грибами, що, несміливо піднімаючи торішнє сухе листя, вперто випинаються кирпатими картузами, спираючись на цупкі ніжки, з цікавістю поглядають на білий світ. Лоскоче ніздрі духмяний запах суниць, які червоними пацьорками розсіваються весною на лісових галявинах. Таємнича сутність Шабелянського лісу підкоряє уяву, глибоко бентежить та надихає: «…глиця,глиця,глиця, темна глибина ...лиця, лиця, лиця, як з морського дна ...віє, віє, віє, рве яри круті ...сіє, сіє, сіє ріки золоті…» [3]. Грайливі козулі злітають легко над пшеничним полем, дивують око своєю трепетною граційною красою. Природа здається незайманою, і не дивно, бо розташоване на території села Дашівське лісомисливське досвідне господарство, сюди їдуть сьогодні чи не з усіх куточків Європи.

45 років очолював господарство відомий у селі життєлюб та великий прихильник і захисник лісу Іван Пащенко. За десятиліття напруженої праці в лісництві було створено 3552 гектари лісонасаджень в державному лісовому фонді та 637 гектарів захисних лісонасаджень на ерозованих землях колишніх колгоспів і радгоспів. У 1966 році за ініціативи керівника перед колективом лісництва постало питання про створення дендрологічного парку на площі 3-х гектарів, закладка якого розпочалася у 1967 році.

Саджанці рідкісних в нашій місцевості дерев і чагарників завозилися з багатьох районів України. Зав'язалася тісна співпраця з 54 ботанічними садами пострадянських країн, звідки надходив насіннєвий матеріал рідкісних і тих, що не проростають у нашій місцевості 880 видів порід. «Висівали його в кімнатних умовах з пересадкою в шкілку із наступною висадкою на постійне місце – дендропарк. Деякі види не прижилися, не витримали місцевих умов, особливо вихідці з Далекого Сходу і Кавказу. А на сьогодні прижилося і росте в дендропарку близько 500 видів і різних деревних і чагарникових порід: піхта дугласія, атлант високий, модрина японська, катальпа бігонієва, модрина даурська в діаметрі уже сягають за 60 сантиметрів» [5].

Особисте ставлення до лісу Іван Пащенко висловив досить критично: «Ліс – це гарна і багата дівчина на виданні, за неї всі сватаються, а потім той, кому вона попаде в руки, в більшості, цінує і кохає, віддає їй душу. Але, на жаль, буває знущається з неї, як хоче. При всіх умовах ліс використовують як засіб для виживання. А тому його потрібно берегти як зіницю ока. Менше про корито дбати – бо й свиня любить корито, але й свиня не бачить неба. Темнота людська губить не лише ліс, але й кожну добру справу. Тому до лісу потрібно підходити з чистою совістю" [5].

Сьогодні Дашівське ЛМГ - підприємство-взірець ефективного поєднання ведення мисливського господарства з вирощуванням високоякісних лісових культур. Лісове господарство має різні за віком та схемами змішування лісові культури з головною породою дуба звичайного за участю супутніх порід горіха чорного, модрини європейської, черешні. А ще розсадники головних лісових порід, декоративного посадкового матеріалу, теплиці та парники. На підприємстві максимально розвинута інфраструктура мисливського господарства: мисливський готель, лісівничий еколого-просвітницький комплекс, кормові поля, вольєри, підгодівельні майданчики, вежі для індивідуального та облавного полювання, годівниці, солонці, піднавіси для збереження корму, водопої, місця для розробки дичини. Є тут і технічний пункт для реєстрації учасників полювання та проведення інструктажу, лісівничо-екологічні просвітницькі пункти, рекреаційні зони з облаштованими місцями для розведення вогнища, місцями для відпочинку. Невеликий трудовий колектив, обслуговуючи всього 6,6 тисячі гектарів лісових та 63 тисячі гектарів мисливських угідь, працює зразково, віддаючи свій талант та вміння на розвиток лісової галузі.

Обмилувавши людські подвір'я, живуть в селі бусли, клекочуть високо в небо червоними дзьобами-трембітами тільки їм відому лелечу пісню. Разом з дядьком, який перегортає сіно, вони повагом ходять по садку, ворушать ті покоси, чи то сушать їх, чи то просто імітують працю людини, а потім, набравши повен дзьоб галузок, стрімко здіймаються вгору, наробивши шелесту та вітру широкими крилами-аеропланами.

Ліс – то справді живий музей у нашім краї з куточком для відпочинку в урочищі Соловйова. Саме тут, у лісі, що впритул прилягає до села, базувалася друга партизанська бригада Анатолія Кондратюка. Згодом ця територія стала головним пам'ятним місцем для колишніх лісових месників, а нині тут створено меморіальний історико-культурний комплекс «Партизанський край».

Пам'ятають старожили партизана Івана Калашника, який часто заходив у село, а в години роздумів міг просто присісти в саду на пеньку, скрутити цигарку, роздумуючи якусь свою нелегку думу. Крутило нацистам в носі від тих дум, бо оголошували за голову партизана Івана Калашника аж десять тисяч карбованців, а згодом давали вже натурою – десять корів та двадцять гектарів землі, але нікому з селян в голову не приходило забагатіти тими статками.

На місці, де в пору Другої світової війни стояв табір бригади, досі видніються сліди колишнього партизанського містечка. Невеликі землянки упродовж багатьох років підтримувалися з меморіальною метою. Нині зроблено ще один важливий крок у розвитку комплексу: збудовано нову землянку – підземний музей. Нари, столи, макет радіостанції, груба – все відповідає реаліям та умовам війни. Туристичний маршрут, який проходить по місцях базування окремих загонів партизанської бригади, розповідає про героїку партизанських буднів.

Живуть у нашому селі добрі люди, які не випустять з подвір'я, не нагодувавши перехожого, нехай то буде просто варена картопля, зарум'янена підсмаженою цибулею – багатство та маєтність кожної сільської господи, але найголовніше в тому – щирість, земна простота, на якій стоїть світ. «Приїжджають сюди, як у другу державу, – щиро та відверто говорить староста села Валерій Антонюк, – бо завжди зворушує людяність та земна простота тутешніх людей». І справді, Шабельня залишилася отим незайманим куточком взаємної підтримки та духовності, де кожен житель виступає самодостатньою особистістю, складаючи багатогранну живу та справжню сільську мозаїку.

Село садків, які ростуть та розкошують, буяють з весни білопінним цвітом, приваблюють солодким нектаром бджіл та басистих джмелів зі всієї околиці. І не цвітуть вони ніде так, як у Шабельні.

Благодатний куточок Подільської землі легенд, пісень і сонця, зрошений потом і кров'ю пращурів, які топтали його ряст. Торували вони тернисту стежку свого життя, часом у великих злиднях і труднощах, захищаючись від зовнішніх і внутрішніх ворогів. Споконвічна основа, орана історією цілина, на якій сьогодні живе і будується село, набуваючи сучасних рис ошатності та культури. Дивишся з висоти пагорбу на панораму села, і приходять на пам'ять рядки Лесі Українки: «Красо України, Подолля! Розкинулось мило, недбало! Здається, що зроду недоля, що горе тебе не знавало».

Та жахливі події сучасного світу, російська агресія змінюють докорінну ставлення до минувшини, переписують історію, яка упродовж восьми десятиліть була невід'ємною частиною життя  мешканців Шабельні. 

Серед пам'яток історії Іллінецького району, які перебувають на обліку - Братська могила 276 полеглих партизанів. Меморіальний комплекс знаходиться у Шабельнянському лісі, в урочищі Соловйове, на місці дислокації 42 партизанської бригади у 1942-1944 рр.  Серед полеглих - мешканці села Шабельня. Охоронний номер історичної пам'ятки - 331. Рішення про взяття під охорону № 31310.06.1971 р.

Поки політики, історики і краєзнавці на державному рівні дискутували про те, які ж із пам'ятників радянських часів належать демонтажу, а які потрібно залишити, росія порушила державні кордони України, розпочавши ненависницьку війну проти української нації. А тим часом, меморіал партизанської слави у Шабельнянському лісі стоїть, як страхітлива знахідка для сучасника - із облупленими російськими надписами, закликами на бетонних стінах "За Сталіна", обваленими плитами, Сюди ще приходять і приїжджають ті, хто пам'ятає. Говорять про це мовчки засохлі стебла квітів, як завмерлі відлуння минулих подій. 

Імена полеглих ледь проглядаються - їх з'їли дощі, сніги, вітри, час...  Вдивляємося в цю минувшину, як в якийсь апокаліпсис, що відбувається на нашій, українській землі. А що станеться із пам'яттю тих, хто переживе російську окупацію, відвоює українську землю, доведе жертовність і героїзм, на який українці ніколи не були скупими? Як поведуться наступні покоління, як оцінять принесені жертви свого життя заради життя інших, прийдешніх? 

Живе надія, що після перемоги над рашизмом Українці повернуться обличчям до своїх героїв, які відстоювали рідну землю у важкому протистоянні із окупантами. Бо такі історичні факти мають бути взірцем для виховання у нашого молодого покоління відваги, мужності, відданості своїй малій батьківщині. 

Історія чекає переписання нашою, українською мовою, із збереженням імен полеглих за волю, з новим, сучасним  поглядом на життя. 

                                                                                                                                                      Галина БУХТА 

Використана література і джерела : 

1.*Масенко Т. Гідронімія Східного Поділля. – К.: Наукова думка, 1979. – С. 88

2. Населенныя места Россійской Имперіи в 500 и более жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вероисповиданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. – с.1 - 89

3. · Шабельня (пол. Szabelnа) // Список населенных мест Киевской губернии. – Киев, 1900. – С. 882.

4. М. Каменюк. Шабелянський ліс. Збірка "2000". – Вінниця: Континент-ПРИМ, 2001. – С. 64

5. Пащенко І. М. Таке буває з кожним / Трудова слава. – 11 жовтня, 2006. – С. 3