ЖИТТЄПИС 

Народилася 27 березня 1967 року у селі Шабельня на Іллінеччині Вінницької області. Після закінчення восьмирічної сільської школи вступила у Тульчинське училище культури. Отримавши фах бібліотекаря працювала в Іллінецькій районній бібліотеці. З 1987 року обійняла посаду завідувачки бібліотеки Іллінецького технікуму. Вищу фахову освіту здобула у 1991 році у Київському інституті культури. Вищу педагогічну освіту кваліфікації магістра культурології здобула  на факультеті філології і журналістики Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (2019) https://ff.udpu.edu.ua/association/buhta-galyna-oleksandrivna/

Викладачка культурології Іллінецького аграрного фахового коледжу. 

Аспірантка Інституту аграрної науки і освіти ННСГБ УААН з 2021 року зі спеціальності «Історія і археологія». 

Член Національної спілки журналістів України (2017 ); нагороджена знаком «Відмінник освіти України» (2017). Дипломант обласної премії імені Володимира Вовкодава у галузі краєзнавства у номінації «Народознавство» за видання книги «Родом із Шабельні» (2019).

Авторка поетичних книг «Любові нерозгадана краса» (2016), «Вернісаж літа» (2016), «Треті півні» (2021 ). Підготувала і видала у співавторстві книгу про село Шабельню «Під покровом Шабельні» (2021, випуск 65 Видавничого дому Вінниччини). 

Редакторка книги авторського колективу до 100-річчя Іллінецького аграрного фахового коледжу. Примірник зберігається в основному фонді Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського  

https://surl.li/skaafs

Друкувалася у газетах: «Культура і життя» («Подільська земля вшанувала композитора і фольклориста Віталія Іжевського» (2019), «Українська літературна газета» (Василь Кобець – «А мені Україна болить…» (2022); у журналі «Вінницький край» №3–4 (2022).

Йдуть
Стороною проминуло літо.
Шаруділи в стріхах горобці.
Проминуло. Нібито пів світу
Десь пішло у іншому житті.

Дідусеві стоптані сандалі,
Бабці хустка шерстяна ряба,
Клуня сіла призьбою у далі
Й ворожила тихо на бобах.

Що ж тривке у світі цьому?
Може, пам'яті незгублені печаті?
Всі колись
ідуть
кудись...
додому,
Речі покидаючи у хаті.

Цілюща темнота

Якось хтось зневажливо закине:

– О! Село! Яка ж це темнота!

Може, і була на те причина,

Тільки думка в мене вже не та!

Бо село – такі цілющі ріки,

Дзбани винограду в них синіють,

Так в мені врослось воно навіки -

Саду розкошують вілли!

Пахне ліс грибами й прілим листям,

Жебонять в хмизяці десь жуки,

На калині доспіва намисто –

У нім сотають сіті павуки.

Вітер, як пройдисвіт, грає в дуди,

Часом свище втомлено під вечір,

Обрію широка амплітуда

Зорями остудить мої плечі.

Темнота? Звичайно ж – темнота!

Та яка цілюща, Боже правий!

У мені й мета тепер не та –

Так село рішуче мною править!#

Енотера

Ти відав, що колись була

Захованою в білих росах?

Роса торкалася чола

Томила ноги мої босі.

Ти знав, що буду я отут

Тремтіти ніжно рано вранці,

Як енотери зацвітуть,

У ранковій сизій колисанці?

Зненацька зойкне пруг свічі,

Розкинуться нагі пелюстки,

Відкриють потайні ключі

Зігріті сонцесяйні згустки.

Я чаклуватиму на ній,

Допоки свічка в небо зирить,

Достигнуть трепетні вогні,

Допоки серце тобі вірить.

Я п'ю її гірке вино,

Несу зомлілу гать до хати,

Із ароматом купино*

Пливтимуть тіні пелехаті.

Приворожити хочу так,

Аби мені навік зостався.

Любив мене відтак - за так,

Не смів,

не зміг,

не відцурався!

___________________________

* одна із назв енотери

Любовна бравада

• Люблю тебе!

– Дуже?

• Дуже!

Занадто. Пекуче. Ревниво!

А грози жасмини паплюжать,

Їх зорі тереблять спесиво.

Чи заздрять чи, може,

Привласнити хочуть цноту –

Так краплями дзвінко ворожать,

За свідків беруть висоту!

Упокорити б білу піну,

Цідити в лунке решето…

А квіти ідуть на війну

В оглушенім громом плато…

Дзень-дзень! Новий день,

Притихла в жасминах левада…

• Грози ти не бачив…ніде?
• Ніде! Зосталась любовна бравада!
• 
  

***

Твої руки такі ніжні, лагідні,

безборонні,

Хоч іноді буваєш манірним

На вібраціях думок синхронних.

Цілуватиму сонячно й гірко,

Залишатиму віщий слід,

Вслід за мною піде поговірка

Про сто тисяч знайомих бід.

Очі твої – прозора сутність,

Так іноді бавлять лукаво,

То синхронність така, а то людність,

Все одно – ти надто ласкавий!

Сильний надто, категоричний,

Зрозуміти суть цю нелегко.

Ти до вічності чимось дотичний –

У тобі живе небезпека.

Просто жінка

Я просто жінка. Я – зоря.

Я спалах на небесних грудях.

Вогнем святого вівтаря

Живу я в українських людях.

Оце – мій рід. Моя земля

У синьо-жовтих кольорах,

Із басом чорного джмеля

В садах сумного скрипаля.

О чом той сум? Чому – мені?

Я знаю, із якого роду

Цей дух свободи пломенів

Завжди в серцях мого народу.

На голубому стику крил

Із жовтим розмахом колосся

Моя то доля із вітрил

На чистих росах.

Краса і сум. І біль, і гнів.

І розпач, що живе у людях.

Вогонь України спломенів,

Як спалах на небесних грудях.

***

Хто народжений зіркою бути?

Зорі падають з височин!

Світ цей крутить, недремно

крутить

Без відомих на те причин.

Він в мені так кипить лиховісно,

Він ладнає тугі ланцюги –

Мені боляче все це, звісно!

А чи вистачить в мене снаги?

А чи вистачить? Світе, досить!

У неспокої стерпла душа.

За вчорашнім мій світ голосить –

Мавка просить життя в Лукаша!

                            Із книги "Треті півні" (2022)